Народні інструментальні ансамблі

Східні слов’яни з найдавніших часів користувалися ударними інструментами — різноманітними бубнами й тарілками, духовими — рогами, трубами, сурмами, піпелями, сопелями тощо — і струнними — старовинними гуслями, гудками та іншими лютнеподібними інструментами.

Навіть сучасна музична практика нашого народу наводить на думку, що кожна з цих груп інструментів у ті далекі часи несла певне навантаження. Так, ударні інструменти використовувались переважно під час танців. Певне значення вони мали також у військовому побуті. Духові, як і ударні, в давнину мали більш практичне значення і використовувались під час полювання та військових походів (переважно для зв’язку). Проте на духових інструментах в поєднанні з ударними виконували також музику до танців. Це були перші найпростіші за складом народні інструментальні ансамблі. Струнні інструменти (насамперед старослов’янські гуслі) служили для супроводу співу і, отже, виконували переважно естетичну функцію.

·         Розвитку і професіоналізації музичного мистецтва великою мірою сприяла організована на Україні в першій половині XVIII ст. Глухівська музична школа, яка готувала виконавців для царського двору та маєтків заможних дворян. Ця школа випускала з своїх стін висококваліфіковані кадри виконавців на бандурах, гуслях, скрипках та інших інструментах, а також хористів та диригентів. Все це не могло не позначитись на інтенсивному розвитку народної виконавської, зокрема інструментальної, практики.

·         В XVI ст. на Україні з’являється народне видовище — ляльковий театр «Вертеп», дія якого супроводжувалась грою скрипки або троїстої музики. В цей час особлива увага надається бандурі, скрипці, цимбалам, сопілці та бубну. Гуслі відходять на задній план. Таким чином, розвиток музичного мистецтва на Україні підготував грунт для створення класичного народного інструментального ансамблю — троїстої музики.